Запальничка

​

   Напередодні Різдва архітектор Давид Сенмут знову навідавсь у помешкання своєї колишньої дружини, яка на той час була у від'їзді. Він помився, почистив зуби, гладенько зачесав волосся й сів, обхопивши руками коліна так, що став схожим на якийсь гральний кубик. Зо дві хвилини Давид Сенмут відпочивав у цьому положенні. Раптом йому запраглось потримати в руках якесь маленьке створіння, може, дівчинку, захищати її й боронити... Потому він вийняв з кишені оту запальничку й поклав її в темно-синю торбинку, всипану друзками крихітних дзеркалець. Він випив віски й дістав із жінчиного бару пляшку білого італійського шипучого вина. Давид Сенмут надавав перевагу білому жіночому шампанському "блу", отому більш солодкому, із написом "muscadet", а не чоловічому, з написом "brut". Загортаючи пляшку у білий папір, він подумав, що вино — то вічний хворий, як і жінка, однак помирає як чоловік, і лише рідко яке вино переживе людський вік...

​

   У записці продавщиці жіночої білизни він прочитав, де вона мешкає, й рушив туди, з шампанським.

​

   Вона зустріла його серед соломи, якою було посипано підлогу квартири, й обійняла, простягла йому коробочку в золотому папері з бантиком.

     — Це неможливо! — вигукнув він.

     — Мій різдвяний подарунок для тебе,— мовила вона.

​

   Вражений, Давид подивився на неї, і йому спало на думку, що темрява зійшла з неба до її очей, щоб тут заночувати. Самий лише брязкіт її дешевих браслетів із бубонцями був коштовніший за найдорожчого пса.

​

   Давид розгорнув золотавий папір і на свій подив побачив усередині тільки особливу свічку для разового застосування, у вигляді равлика, наповненого блакитним пилом.

   "Моя колишня дружина таки справді вміє образити чоловіка. І це подарунок?" — подумав він.

 

     — Ти розчарований? — запитала продавщиця жіночої білизни.

   — Ні. Навпаки,— відказав він, вийняв з кишені темно-синю торбинку й простяг дівчині:

    — Я теж приніс тобі подарунок.

​

    З торбинки вона витягла вже знайому їй запальничку, яку зо два дні тому вкрала в пана в чорно-лакованому пальті.

    — Чудово, мені якраз бракувало запальнички!

​

    Вона обійняла, поцілувала архітектора Давида Сенмута й додала:

    — Запали скляного равлика, поки я принесу вечерю.

    — Що на ній написано? — докинула вона йому, пораючись біля їжі.

    — На чому?

    — На запальничці.

   — Маєш на увазі інструкцію для користування? Не знаю. Я її викинув. Навіщо тобі інструкція?

   — Та ні, я питаю, що написано на самій запальничці!

   — Не пригадую, зараз подивлюся...

 

   Тут панна Хатчепсут випередила його й продекламувала напам'ять:

   — "Якщо мене тричі поспіль креснеш, твоє бажання здійсниться!" Хіба не це там написано?

​

   Архітектор Давид Сенмут ще раз упродовж цього вечора був приголомшений. Він ніяк не міг пригадати, коли в продавщиці жіночої білизни вкрав ще й запальничку. Проте, якщо ця штуковина не була її, звідки дівчина знала навіть те, що на ній вигравіювано. Про нічну сорочку третього розміру він знав, але про те, що вкрав у неї ще й запальничку, не мав і гадки.

​

   Безперечно, справи із подарунками пішли шкереберть. Треба було щось зробити, щоб не зіпсувати вечір. І він бовкнув перше, що спало йому на думку:

   — Я знаю, як тебе звати!

   — Невже? — відповіла продавщиця жіночої білизни.— Звідки знаєш?

   — Не знаю звідки, але знаю. Тебе звати Хатчепсут.

   — Уперше чую,— відказала вона і поставила скляного равлика на срібне блюдце, що стояло посередині столу.

​

   Тут архітектор Давид Сенмут креснув запальничкою. Перший раз вона висікла гарний, блакитнуватий пломінчик. І пан Сенмут засвітив скляного равлика. Світло розлилося по столі, осяяло кімнату. Золоте сяйво було всюди, навіть на їхніх вустах. Це було видно кожного разу, коли вони щось промовляли.

    — Кресни ще раз,— мовила вона,— треба тричі!

І вдруге запальничка спрацювала добре. Але на третій раз ні. Дала осічку.

   — Дарма! — мовив архітектор Сенмут панні Хатчепсут.— Не здійсниться моє бажання.

   — Здійсниться, ще й як здійсниться,— сказала вона й поцілувала свого архітектора так, як його ніхто досі не цілував.

​

   Під тим довгим поцілунком лежала на підлозі, в тіні столу, викинута інструкція щодо поводження із запальничкою:

​

УВАГА! НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЖИТТЯ!

​

                      Тримати подалі від вогню. Це не проста запальничка.

​

                                           Це зброя особливого призначення.

​

Динамітний набій у ній активується після третього послідовного загоряння приладу.

 

 

 

(Якщо ви не прочитали розділ "Декоративна свічка", прочитайте його. Якщо прочитали, це вже кінець оповідання.)